
Вокзал Лубни — залізнична станція й привокзальна площа, з початку XX століття головні «ворота» міста. У спогадах лубенців вокзал — це передусім ресторан, який називали найкращим у місті, морозиво в металевих вазочках, квас із бідончика й площа, де зустрічали демобілізованих і проводжали рідних на потяг.
Ресторан вокзалу: скатертини, швейцар і меню 1976 року
Ресторан при вокзалі лубенці згадують частіше за самі потяги і називають «найкращим у місті». Зал — «величезний високий, з розписами», столи під крохмальними скатертинами, офіціантки в білих фартушках і наколках; одяг приймав швейцар в уніформі. Директором ресторану був грузин на прізвище Мчедлешвілі (сини Євген — механік на річковому катері, Микола — військовий у Києві).
«Коли батьки виряджали нас з сестрою і бабусею поїздом на літо, ми приїжджали на вокзал заздалегідь і завжди обідали родиною у ресторані. Для мене це була подія: величезний високий зал з розписами, столи під крохмальними скатертинами… Потім йшли чекати на потяг…»

Меню серпня 1976 року, що збереглося на фото, пропонувало страви для подорожніх: огірки свіжі й малосольні, оселедець з помідорами, смажений окунь чи хек, свинину, курку, українську ковбасу. За спогадами, повний «святковий набір» (курчата-табака, морозиво, шампанське) коштував близько 10 карбованців.

Морозиво, вафельні трубочки і лубенський квас
«Продавали тільки на вокзалі» — так лубенці пояснюють, чому по морозиво, вафельні трубочки й квас їхали через усе місто. У металевих вазочках подавали морозиво, полите трояндовим варенням; вафельні трубочки з кремом брали ті, хто приїжджав у Лубни. Поруч — лубенський квас, який один коментатор називає «візитівкою міста», що возили далекобійники по всій Україні: 3 копійки склянка, 6 — бокал, 36 копійок — трилітровий бідончик. Той самий квас продавали і в інших місцях міста — про це окремо: харчування радянських Лубен.
«А ще лише на вокзалі продавали вафельні трубочки з кремом! Приїзджаючи в Лубни для мене то був цілий ритуал!»


Вокзал — цілодобовий центр міста
Вокзал у Лубнах працював «круглі сутки»: сюди приходили зустрічати демобілізованих солдатів і проводжати рідних на потяг — і вдень, і вночі.
«Круглі сутки вокзал працював… як восени і весною солдати уже із армії демобілізувалися… яка була краса за цим спостерігати, скільки було радості, кого зустрічала рідна мати, а кого кохана»

На привокзальній площі стояв круглий фонтан. Навколо — магазин «Магістраль», універмаг, ОРСівський магазин (продуктовий і промисловий відділи), кіоски й ларьки. Раніше автобуси заїжджали просто до вокзалу: зупинка була за 30 метрів від входу. Тепер вона «аж до центральної дороги», метрів за 300 — про це лубенці згадують з гіркотою.

### Суперечка: чому зник фонтан
Причину, з якої привокзальний фонтан зник, лубенці пам’ятають по-різному:
- Офіційна: заважав чистити сніг узимку.
- Народна: вода була надто дорога — хоча за іншим спогадом воду до фонтану качали
окремою водокачкою просто з Сули, безкоштовно, і платили лише за електроенергію.
Будівля вокзалу: від початку століття до сьогодні
Будівлю вокзалу щонайменше раз перебудовували: одні лубенці називають роком побудови 1901-й, інші — 1951-й, коли станцію відновлювали після війни.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1901 | За однією версією — рік будівництва вокзалу; на світлині з архіву зображено прибуття першого пасажирського поїзда Києво-Полтавської лінії |
| 1918 | Найраніший зафіксований у пам’яті кадр перону (частина коментаторів сумнівається, що це саме лубенський вокзал) |
| ~1951 | За іншою версією — реконструкція після Другої світової війни; знімок Л. Куликова опубліковано в газеті «Зоря Полтавщини» (січень 1951) |
| До 1964 | Фасад з портретом Хрущова і транспарантом «Да здравствует 1 Мая!»; фонтан перед входом уже діє (фото І. І. Синяговського) |
| Кін. 1960-х – поч. 1970-х | Білий корпус з арочними вікнами, скляна вітрина над дверима, годинник у центрі фасаду |
| 1971–1976 | Ресторан на піку популярності; меню серпня 1976 збереглося |
| 1983 | Привокзальна площа з діючим фонтаном (фото В. Делавари) |
| Поступово | Ресторан → буфет → продаж пиріжків і беляшів → закрито |
| Нині | Будівля діє як вокзал; ресторану, буфету й фонтану немає |

### Суперечка: рік будівлі і легенда про полонених німців
Рік спорудження вокзалу лишається нез’ясованим: одна версія називає 1901, інша — 1951 як рік не будівництва, а повоєнної реконструкції. Кілька коментаторів незалежно один від одного повторюють міську легенду, що вокзал відбудували полонені німецькі солдати після війни. Документально це не підтверджено — легенда живе тільки в спогадах.
Ялинки на пероні
Ялинки біля вокзалу — окрема прикмета площі, з якою пов’язують білетну касирку станції Варвару Андріївну Катрущенко, що пропрацювала на станції все життя, і її чоловіка Петра Григоровича Катрущенка, теж працівника станції. Станція давала ім’я не лише людям: сусідня школа №8 десятиліттями звалася залізничною школою №42 «станції Лубни» й підпорядковувалась не міськво, а Міністерству шляхів сполучення.

Рік посадки лубенці називають різний: онука Варвари Катрущенко — «приблизно 60-ті, а можливо й раніше», інші коментатори — 1951 і 1973-й. Точна дата лишається нез’ясованою.
Що з вокзалом сьогодні
Сьогодні від того життя лишилася сама дорога: вокзал працює як станція, а ресторан, фонтан і автобусна зупинка біля входу зникли. У коментарях під сучасними фото лубенці сумують за біляшами й пропонують, «якби ще маршрутки завертали, було б як колись».

Люди станції
Директором ресторану лубенці називають Мчедлешвілі, касиркою — Варвару Катрущенко, яка пропрацювала на станції все життя.
| Ім’я | Роль |
|---|---|
| Мчедлешвілі (ім’я невідоме) | Директор ресторану вокзалу |
| Катрущенко Варвара Андріївна | Білетна касирка станції Лубни все життя; за спогадами родини — садила ялинки |
| Катрущенко Петро Григорович | Працівник станції Лубни, чоловік Варвари Андріївни |
Маєте що додати?
Кожна сторінка тут зібрана зі спогадів і світлин лубенців. Якщо ви пам’ятаєте щось інакше, знаєте ім’я людини на фото або у вас удома лежить кадр, якого тут немає, — напишіть нам. Ваш спогад стане частиною архіву.