Святкування 1000-ліття Лубен (1988)

Святкування 1000-ліття міста Лубни тривало три дні — 16–18 вересня 1988 року. На стадіоні показували театралізоване дійство, співав тисячоголосий хор, приїхали запрошені виконавці. Заради ювілею місто перебудували за рік-два до свята: десятки парків, кафе, пам’ятників.

Не плутати: ювілей Лубен (1000 років від заснування міста-фортеці у 988 р.) — окрема подія, не пов’язана зі святкуванням 1000-ліття хрещення Русі, що проходило в червні 1988 р. Обидві дати відлічують від 988-го, але йдеться про різні події.

—

988-й: звідки відлік

Відлік вели від 988 року — умовної дати заснування Лубен як однієї з фортець Посульської оборонної лінії Київської Русі. Канонічну дату заснування лишаємо історикам. Тут — про те, як місто святкувало.

Три дні й перекритий центр

Три дні свята — з п’ятниці по неділю, 16–18 вересня 1988 року — центр міста стояв перекритий. Головна локація — Центральний міський стадіон, оновлений напередодні саме до ювілею. На час свята перекрили центральну вулицю (тоді — вул. Радянська); на перехресті поклали велику кам’яну брилу. Свято скінчилося, а брила ще кілька днів лежала на перехресті, і центр міста залишався пішохідним. Куди її поділи потім — ніхто вже не пригадує.

Дат насправді було дві. На фасаді споруди за полем стадіону висіло гасло «45 років визволення міста» і цифри «1943»: тисячоліття Лубен святкували разом із 45-річчям визволення міста від нацистів. Обидва числа стояли поруч і в оформленні вулиць — «45 ЛЕТ» і «1000 ЛЕТ» обабіч герба міста.

П’ять показів на стадіоні

Показів на стадіоні було п’ять: один у п’ятницю, по два в суботу й неділю — «вранці та ввечері було по дійству, і так три дні», згадує одна з глядачок. Кожне дійство тривало близько трьох годин. Готували виставу фахові постановники, але їхніх імен у спогадах немає; за міськими переказами, серед них був хтось із постановників Олімпіади-80.

Де саме репетирували, лубенці пам’ятають по-різному. Одні кажуть — на стадіоні лісового технікуму, інші заперечують: «Ми тренувалися на стадіоні поруч із нашою 10-ю школою» *(переклад з російської)*. Треті погоджуються, що готувалися і там, і там.

Поле не вміщувало всіх виступаючих, а трибуни — всіх глядачів: сотні дівчат у білих спідничках стояли до самого краю бігової доріжки. «Все медучилище було!!!» — пише одна з учасниць; інша згадує танець із соняхами, третя — костюм соняха й нескінченні тренування.

Зінкевич, зведений хор і ВІА «Пори року»

Василь Зінкевич виконав пісню «Мої Лубни тисячолітні» — її співають у Лубнах і досі. На сцені також виступав вокально-інструментальний ансамбль «Пори року» Лубенського лісового технікуму під керівництвом Віктора Олексійовича Карпця.

Зведений хор — тисячоголосий хор у народних костюмах виконав три пісні під керівництвом Олександра Митрофановича Житинського, лубенського композитора й пісняра, керівника народного хору «Родослав»; учасників делегували від кожного сільського будинку культури та клубу Лубенського району.

Соняшники, «Каченята» і політ над містом

Танець «Соняшники» на стадіоні — учасниці трималися за соняшники в руках; у побуті танець часто називають російською — «Подсолнухи»; за спогадом однієї з учасниць, тоді ще школярки, виконавицями були учні, а не дорослий колектив. Також виконали танець «Каченята» вихованці дитсадка №10, спортивні піраміди й композиції за участю студентів медичного училища та школярів. Виступив і святковий ансамбль «Юність» під керівництвом Миколи Федоровича Стрижова — окремим виходом, не в танці «Соняшники».

Над містом катали літаком — з аеродрому в селі Пишне, до злітного майданчика возив спецавтобус від базару. «Ще під час святкування можна було потрапити на екскурсію над містом на “кукурузнику”», — згадує одна з учасниць свята.

Кого лубенці називають поіменно

Поіменно лубенці називають небагатьох — здебільшого тих, хто виходив на сцену:

Особа	Роль
Василь Зінкевич	Виконав пісню «Мої Лубни тисячолітні»
Олександр Митрофанович Житинський	Диригент зведеного хору; лубенський композитор, керівник народного хору «Родослав»
Віктор Олексійович Карпець	Керівник ВІА «Пори року» Лубенського лісового технікуму, виступав на сцені свята
Назарій Яремчук	Відвідав кафе «Стара Вежа» під час свята, лишився в захваті (за спогадами)
Микола Федорович Стрижов	Багаторічний керівник ансамблю «Юність»

Колективи: ансамбль «Юність», ВІА «Пори року», зведений хор, будинки культури й клуби району, медичне училище, дитсадок №10.

Місто перебудували за рік-два до свята

Основну перебудову міста завершили за рік-два до вересня 1988-го: реконструювали два парки, звели кінотеатр, кілька кафе, оновили стадіон. Готуватися ж почали значно раніше.

Парки. Повна реконструкція Комсомольського парку (нині Молодіжний) — нові алеї, гранітні сходи, видові альтанки, декоративний міст, концертно-танцювальний майданчик і кафе «Грот». Оновлення парку ім. Донченка — чавунний паркан, оглядове колесо, дитяча «залізна дорога», кафе «Казка». Нова сцена, каруселі й світломузичний фонтан у парку ім. Леніна (нині Центральний).

Кафе. Відкрили «Лясковець» (на честь міста-побратима в Болгарії; нині там церква), «Стара Вежа» у відреставрованій водонапірній башті, «Золота Рибка» у військовому містечку.

Культурні споруди. Реконструювали краєзнавчий музей, дали нове приміщення дитячій музичній школі, звели кінотеатр «Київська Русь» (взимку 1987 р.) і Ротонду на схилах садиби Полторацьких.

Інфраструктура. Велика реконструкція Центрального стадіону (урочисте відкриття — липень 1987 р.), нові фонтани в кількох точках міста, нові ставки.

До ювілею на центральних майданах встановили й два пам’ятні знаки 1000-літтю (автори — скульптор Анатолій Кущ та брати Чаркіни).

Фільм, пісня і вісім сірникових етикеток

Під час святкування зняли документальний фільм «Линуть віки над Сулою»; учасники хору згодом упізнавали себе на записі. Фільм зберігся — відеозапис існує у двох частинах.

До ювілею видали спеціальний комплект листівок «Лубни-1000» (фото Віталія Кузовкова, видавництво «Мистецтво», Київ) та ювілейну монету. В однієї з учасниць свята досі зберігся буклет програми.

Найдрібніший артефакт ювілею — сірникова коробка. До свята надрукували серію з восьми етикеток «Лубны — 1000 лет», і цей набір показує, які вісім об’єктів місто 1988 року вважало своїм обличчям.

Про ювілей знали й за межами області: у квітні 1989-го журнал «Радіо» (наклад 1,5 млн примірників) оголосив змагання для радіоаматорів — треба було вийти на зв’язок із колегами з Лубен і отримати за це бали.

Що з цього лишилося

Лишилося з ювілейної забудови чимало: стадіон, парки, кафе у водонапірній вежі місто доглядає й досі. А ротонда, зведена до 1000-ліття на схилах садиби Полторацьких, стоїть у заростях: облуплені колони, стежка крізь бур’ян, жодного напису про те, до якої дати її ставили.

Найдовше з того вересня живуть не споруди, а те, що люди винесли з поля й трибун: «У житті кожної людини має статися щось важливе і яскраве, що залишиться в спогадах на все життя. Таким було святкування 1000-ліття для лубенчан».